«Я засуджую дії української влади, з приводу мене зокрема», — ексголова Чкаловської громади Віктор Соловйов

Чкаловська громада Чугуївського району Харківської області перетворилася на лінію фронту в перші місяці повномасштабного вторгнення. Більшість з 20 населених пунктів, в тому числі й селище Чкаловське, перебувало під контролем росіян.

У середині березня 2022-го тодішній очільник громади Віктор Соловйов виходив на зв'язок з журналістами з окупованого селища. Нарікав на погану логістику розподілу гуманітарної допомоги з боку обласного штабу. Останні записи окупаційного часу на колишній офіційній сторінці Чкаловської громади у Facebook датуються квітнем 2022-го. Серія дописів якраз присвячена видачі української гуманітарної допомоги. В одному з них селищна рада завдячує Харківській обласній та Чугуївській районній військовим адміністраціям. 

Пізніше Збройні сили України перейшли у наступ. На початку травня Генштаб повідомив про понад 20 звільнених населених пунктів в околицях Харкова і далі. Тоді ж стало відомо, що склав повноваження Віктор Соловйов. У Центрі розвитку місцевого самоврядування громадській організації, що співпрацює з громадами, повідомляли, що голова і секретар селищної ради вимушено самоусунулися під тиском росіян. 

Коли ж у вересні українська армія пішла у новий контрнаступ, Соловйов та деякі інші посадовці поїхали з Чкаловського до росії. Українські правоохоронці затримали місцевого жителя, який погодився стати старостою селища під час окупації. Згідно з матеріалами справи, провини він не визнає. А Соловйов став заочно підозрюваним, спочатку у колабораціонізмі, а в липні 2023-го перекваліфікувала у державну зраду.

Фрагмент підозри, Харківська обласна прокуратура, 7 липня. 

— забезпечив військовослужбовцям держави-агресора безперешкодний доступ до приміщень комплексу будівель та споруд комбікормового заводу; 

— заправляв дизельним паливом, накопиченим у належному йому фермерському господарстві, танки та іншу техніку збройних сил «рф»;

— передав військовим держави-агресора залишені відступаючими військами ЗСУ на території Чкаловської ОТГ автомобіль «ГА3-66» та «БТР-4» з боєкомплектом;

— організовував та забезпечував харчування військовослужбовців «рф» у столовій Чкаловського ліцею

За даними прокуратури Харківщини на серпень 2023-го, повномасштабне російське вторгнення забрало життя понад 2000 жителів області, серед яких 77 дітей. Вбиті в окупації були і на території Чкаловської громади. Тіла закатованих знайшли у Граковому та Залізничному. У самому Чкаловському окупанти застрелили в гаражі 30-річного чоловіка і пограбували його — забрали телефон, гроші та автомобіль. 

Як вижив офіцер громади

Віктор Соловйов мав можливість виїхати на підконтрольну територію, якби цього прагнув. Це підтверджує історія поліцейського офіцера громади Чкаловського Олександра Настенка. Він був в окупації до середини квітня і працював негласно. Попри ризики для життя, допомагав місцевим, фіксував злочини, передавав інформацію про росіян до поліції та СБУ. Так він описував події у коментарі пресслужбі Харківської області у травні: 

— Все, що я міг вирішити у цивільному одязі, громада мене знає, не треба було вдягати форму, щоб всі зрозуміли, хто я такий. Далі одного «прекрасного» дня мене взяли в полон. Я йшов з дружиною додому, до мене підбігали місцеві діти, казали, що до мене вже приїхали росіяни, стоять біля мого під'їзду. Робити нічого — треба йти додому. У мене забрали автівку, зброю, помпову рушницю, яка мені видавалась як спецзасіб, забрали мою гладкоствольну рушницю. Вони провели обшук у моїй квартирі, забрали все. Деякий час протримали у себе та відпустили — з тією думкою, щоб я перейшов на їхній бік та почав з ними співпрацювати, — згадує Настенко. 

— Вони мені повідомили, що про мене все знають, час співпрацювати з ними або вибирати інший шлях. Вночі [ми з дружиною] дивилися у вікно, мене охороняли двоє автоматників. Вони відійшли і ми десь о 4-й ранку покинули квартиру і покинули селище міського типу Чкаловське. Українському народові я не зрадив, Україні я не зрадив. Мої функції як поліцейського на тій території вже неможливі були, тому я вийшов з окупованої території на підконтрольну територію України.

«Минув понад рік, взагалі немає жодного бажання копатися в цій білизні» 

Колишній голова Чкаловської громади Віктор Соловйов не приховує, що перебуває на території держави-агресора російській федерації.  Нам вдалося зв'язатися з ним через месенджер. Експосадовець вважає підозру необґрунтованою і політично зумовленою. За його словами, випадки катувань на території громади йому невідомі, а тих, кого росіяни затримували, називає наркоманами. 

— У мене немає жодного бажання взагалі звертатися в історію. Те, що там є підозри, це їхні складнощі. Люди, які залишили людей на самовиживання, нехай зі своєю совістю залишаються. 

— Ви чому поїхали?

— Ну а як залишатися, якщо у полон взяла українська влада спочатку? Ви знали про це? 

— Розкажіть, будь ласка, я не знала. 

— Спочатку ми возили гуманітарку з Харкова, і була ціла спецоперація посеред Чугуєва. Ствол до рота засунули, сім годин протримали зв'язаним, незрозуміло, з яких причин, потім відпустили. Виявилося, банально все. Просто старі рахунки владі, яка була невгодною районній адміністрації — от і все. Тому не було жодного бажання прислужувати таким людям. 

— Кого саме звинувачуєте в тому, що сталося?

— Владу! Конкретно — районну. 

— Це хто у нас був тоді?

— Це був Козлітін, або Козлятін, як його там правильно, Костянтин. Бог з ним. Він показав свої амбіції, що він фраєр. Я так не вважаю.

— У вас була можливість виїхати до Харкова, ви не були в заручниках ні в кого. Чому ви вирішили? 

— А потім було після цього три затримання вже з іншого боку (російського — ред.). І там — з пристрастями. Мішок на голову, постріл біля вуха, по ногах і поїхали. Це все дуже просто і показово. Минув понад рік, взагалі немає жодного бажання копатися в цій білизні. 

— Ви зараз перебуваєте в росії? 

— Так, в росії. 

— І попри те, що з вами так вчинили і стріляли біля голови, ви…  

— Послухайте, я ж вам пояснив не випадково. Спочатку було те ж саме, тільки з українського боку. Тільки на питання, що це було, ніхто досі відповіді не дав. Розумієте? 

— Можливо, ви були людиною, яку підозрювали в чомусь і тому було затримання? 

— Я був людиною, яка до останнього була зі своїм селищем. І до останнього постачала те, для чого вони мене обирали. Якщо хтось вважав і вважає зараз, що я повинен був зібрати свої пожитки і поїхати звідти, то вони глибоко помиляються. Моя думка досі не змінилась. Я повинен був бути зі своєю сім'єю, зі своїми батьками, які сьогодні там проживають на тій території. 

— Вам відомі випадки викрадення людей за проукраїнську позицію?

— Ні, абсолютно. На нашій території цього не було. 

— Була ж поруч із Дослідним катівня, де люди свідчать про те, що вони піддалися тортурам з боку російських окупантів. Ці факти вам невідомі? 

— Слухайте, це були зборища наркоманів, яких вони забирали. Я запевняти не буду, де вони їх там утримували. Але знаю, що там були хліб, вода, сигарети. І змушували їх до якихось робіт. Мені такі факти невідомі, щоб хтось когось з нормальних людей забрав, крім мене. Мене — допускаю, через мою посаду.

— Ви якось виправдовуєте дії росіян, я правильно розумію? 

— Я ні в якому разі не виправдовую, я засуджую дії української влади, з приводу мене зокрема. 

— Ви як оцінюєте загалом повномасштабне російське вторгнення? 

— Дівчино, ви ж прекрасно розумієте, де я перебуваю. Навіщо мене це питати? Щодо мене особисто я вам відповів. 

— У вас немає можливості покинути росію? 

— В мої 50 років займатися якоюсь хрінню, з моєю сім'єю і все інше… Жили звичайні люди. Тепер сталося так, що вони погано себе почувають. Якщо ви думаєте, ті, які поїхали хоч на західну [захід України], хоч в Європу, прекрасно почуваються, ви теж помиляєтеся. 

— А ви себе як почуваєте? 

— А як ви думаєте, як я себе почуваю? 

— Я не знаю. 

— Коли залишив усе і на голому місці, я маю якось існувати. 

— Ми спілкувалися з жителями Чкаловського, вони висловлюють таку думку: якби ви були повністю чисті і нічого не вчиняли, ви б не покинули громаду під час звільнення і відстоювали свою правоту. А так ви зараз в росії. 

— Спілкуватися можна абсолютно з різними людьми. Ви ж ситуацію знаєте і як ви будете ставити питання, так вам люди і будуть відповідати. Я вам пропоную конкретику, яка написана в підозрі. Конкретика! Годував [окупантів]? Або не годував? Все. Це ж просто насправді. У мене питання з'являється, а хто сказав, що годував? Хто давав ці показання? І хто не перевірив ці показання? Там із чотирьох пунктів підозри жоден не співпадає. Взагалі.

— Конкретна історія про вбиту в окупованому Чкаловському в гаражі людину, в спину постріл. Вам ці факти відомі? 

— Так, я вам більше скажу. Відомі ці факти СБУ, тому що їм було доведено в одну секунду. І коли був дільничний на місці зі мною, було розслідування, і ми його самі там розкрили. Але чомусь з району ніхто не згодився навіть приїхати за трупом, розумієте? 

— Так ви ж в окупації були, як це можливо? 

— А як ви мені пропонували працювати? Кожен виконував свою роботу. 

— Наскільки я знаю, була вказівка СБУ головам громад, яким є погрози, змушують на співпрацю, виїжджати з сіл, селищ. 

— У нас був один шлях — через російську федерацію, тому що було все заблоковано на той момент. 

За словами Соловйова, він справді вмовив росіян не розміщуватися у Чкаловському. Проте окупанти були у сусідніх селах. 

— Як ви собі це уявляєте, коли люди залітають у ваш дім зі зброєю, як ви це собі уявляєте, що хтось може комусь дозволяти, комусь забороняти? 

— Тобто були погрози, я правильно розумію? 

— А як? Ми вплинули, щоб в школі вони не зупинилися. Був діалог, присутність людей, мабуть, моє слово там зіграло ключову роль. Так, вони не розміщувалися. Ні в яких органах наших. Абсолютно. Їх не було. 

— Ви виходили на голову адміністрації обласної, на інші органи? 

— Навіщо? 

— Щоб повідомити про ситуацію, що вам погрожують… 

— Поясніть мені, навіщо?

— Наприклад, давайте візьмемо Дворічанську громаду, де голова громади двічі була у полоні і не здала громаду, не пішла на співпрацю.

— Її просто ніхто не чіпав.

— Двічі вона була у полоні, як це не чіпав?

— І ми тричі були у полоні, як ви кажете. Просто її ніхто не чіпав. У неї дорослі діти. Вони не з нею там проживають? 

— Я точно не знаю.

— А ви дізнайтеся! Коли з вами малолітні діти, батьки, ціле коло друзів, коли це було моє селище 50 років, вважайте, це трохи інша історія. 

— Ну ви обрали все-таки поїхати в Росію, а не поїхати на підконтрольну територію України і доводити свою правоту. Чому так ви вирішили врешті-решт? 

— Послухайте, ви розберіться самі зі своєю владою спочатку, а потім будемо доводити правоту! 

— Пане Вікторе, ви серйозно зараз кажете про те, що ми можемо говорити про якусь ситуацію з українського боку, якщо на Україну напала Росія, обстрілює Харків? Я живу в місті Харкові. 

— Слухайте, я пів року прожив у селищі, яке просто «зносила» українська сторона [селище Чкаловське, за даними селищної військової адміністрації, одне з найменш постраждалих внаслідок обстрілів у громаді — ред.]. Росіяни були поруч, вони були за селищем, вони були перед селищем, але в самому селищі їх не було. 

— Ці сили обстрілювали Харків, Чугуїв, інші населені пункти… 

— Та навіщо мені Харків? Ви ж конкретно мене питаєте!

— Чому українська сторона, яка, як ви кажете вставляла вам ствол в рот, відпустила вас тоді? 

— А тому що там нічого не було. Тому що це були просто понти. Пацанячі понти. З боку районної адміністрації. Зрозуміло, що ми не підчинялися району. 

— Можна сказати, що ця ваша образа між владою вашою і владою району стала каталізатором того, що ви далі перейшли на бік росії? 

— Дівчино, ну Господи, ви спитайте мільйони людей, які просто переїхали сюди. Кажуть, «а ви перейшли на бік росії». Я ж не перейшов, не взяв автомат і пішов воювати проти України. 

— А за Україну чому не воюєте? 

— Я своє вже відвоював, я вважаю. Розумієте? У 50 років. А якщо хтось там по-другому вважає... 

— Ви будете жити в росії, не будете виїжджати, будете там бізнес відкривати, жити? З політикою ви не пов'язуєте свою діяльність? 

— Ні, звісно. Ми ситі по горло. Я написав заяву, я склав свої повноваження. Все... Я не можу вам сказати всі свої плани. Я завтра в Америку поїду взагалі. Я не прив'язуюсь до території. Після того, що сталося, мені яка різниця? 

— Ви стежите за ситуацією в Україні, на Харківщині, те, що обстрілюють з Бєлгородської області (саме туди, за даними джерел «Накипіло», поїхав Соловйов — ред.) до нас летять ракети? І як ви на це реагуєте?

— Слухайте, війна — це війна. Це все негативно. Як я можу, якщо мої там батьки, як я можу до цього ставитися? 

— Все-таки ви виїхали в росію і живете там. Це значить, що ви купуєте російські продукти. А це значить, що гроші йдуть в бюджет росії, яка пускає їх на ракети, які летять по Харківській області… 

— Ви кажете за якісь дрібниці, нав'язуєте людям: державна зрада, якісь продукти хтось їсть, але при цьому із задоволенням торгуєте з російською федерацією, газом, ведете якісь діалоги, так? 

— З росією не ведуться діалоги. Але це не моє питання. Я не міністр закордонних справ. 

— Ви багато чого не знаєте.

— Я знаю багато по своїй родині, по своїх знайомих, багато хто в ЗСУ. Я знаю про людей, які боронять Харківщину, і не дали окупувати Харків. Тому я бачу це зі свого боку. 

— Абсолютно вірно. Тому у нас шкіри абсолютно різні. Ті, хто був у моїй шкірі, це була одна ситуація. Ті, хто був у вашій шкірі, це зовсім інша ситуація. 

— Як ви бачите подальшу долю справи [про державну зраду]? 

— Ніяк. Закінчення війни і потім будемо розбиратися. Слухайте, дівчино, я відчуваю, що ви молодше за мене, поменше пожили в цьому житті. Ви коли повивчаєте ці питання... 

— 13 років, пане Вікторе, 13 років ви при владі були. І всі ці роки ви не бачили жодних загроз для себе, не заявляли про те, що якось районна влада... 

— Слухайте, ну вони ж не загрожували мені якоюсь смертю. При чому тут це? Це від виборів до виборів, самі вибори, як через суди проходили. І ви думаєте це просто так? Ні, це влада. А знаєте причину? Тому що, бачите, ми не одягали піджаки того кольору, в який пішла вся влада. А те, як влада «пропихувала» цих людей і кандидатів, це ми уж чітко знаємо. 

— Знаєте якщо вже згадувати, ви ж були у Партії регіонів. Ми так само можемо згадати ті часи, коли Партія регіонів «пропихувала» своїх людей. 

— Абсолютно вірно. Так от я ж вам і говорю, що це скрізь… У мене в Чкаловському політики не було.

Держзрада: що є у слідства і як працює військова адміністрація

До передачі в суд розслідування веде Служба безпеки України. Згідно з підозрою, голова Чкаловської громади співпрацював з росіянами із березня. Але якими доказами у справі оперує слідство? Це питання коментує речник прокурора Харківської області Дмитро Чубенко.

«Доказами на даний момент є показання свідків, це близько 10 осіб, які є місцевими мешканцями. Щодо підозрюваного вже оформлені всі належні документи для оголошення у державний розшук і безпосередньо вже він перебуває у цьому державному розшуку. У подальшому також планують оголосити його у міжнародний розшук», — говорить Чубенко. 

Конфлікт між районною владою та Соловйовим голова Чугуївської районної військової адміністрації Сергій Лободенко відкидає.

«Такого не було. Як це може бути пов'язане з тим, що він колаборант? Це ж його складнощі», — коментує слова Соловйова Лободенко. 

— Які були відносини між районною владою і селищною? 

— Службові відносини, як і з іншими головами ОТГ.

— Він називає Костянтина Козлітіна, в мене, на жаль, немає його телефону. Він прямо його називає як замовника цього такого затримання незаконного.

— Ні, такого не було. Можете мені повірити.

Після деокупації у Чкаловській громаді працює селищна військова адміністрація. Потроху відновлюється довоєнне життя: до сіл повернули електроенергію, працюють аптеки, магазини, банкомати. По собі росіяни залишили мінні поля. Розмінування триває, розповідає заступник начальника Чкаловської селищної військової адміністрації Вадим Суманєєв. За його словами, у громаді — близько трьох тисяч зруйнованих будинків (переважно приватний сектор) та приміщень підприємств. 

«На період деокупації в громаді перебувало близько 2,5 тисяч людей з 12 тисяч довоєнного стану. Відновлюємо будинки, допомагають міжнародні партнери, фонди «Карітас», Червоний Хрест, гуманітарну допомогу надають», — говорить Суманєєв. 

Він виїхав з громади у перший день повномасштабного вторгнення, в окупації залишалися його батьки. Дім Суманєєва теж пошкоджено. 

«Приїхав після деокупації, 18 або 20 вересня, на той момент вже влади у нас не було. У перші дні контрнаступу вони виїхали до російської федерації. Це голова та його заступник. Як вони тут були, що вони тут робили, чув, що вони співпрацювали з окупаційними військами, придушували спротив окупаційним військам. Всі по-різному розповідають, одні одне, інше — інші. Якщо ти за собою не маєш нічого протизаконного, чого ти виїжджав? Значить було, за що виїжджав», — розмірковує Суманєєв. 

«Можливо, так, примусили його до співпраці окупаційні війська, тому він тут залишився. Він є ще бізнесменом аграрного підприємства, велика кількість техніки сільськогосподарської. Може, побоявся, що її там вивезуть, залишився тут», — продовжує він. 

— Начебто, місцева влада навіть заправляла техніку російських військових. Є такі свідки, докази, що це все дійсно так?

— Той розповідає те, той розповідає те. Якщо це доведено, значить, був такий факт. Багато оргтехніки було вивезено, багато документів вивезено. Господарські книги, різна інформація на носіях, системні блоки. Все практично вивезено. Можливо, щоб приховати свої злочинні дії. Багато хто з них вже виїхав на момент окупації. Ті, що залишилися, з ними проводяться слідчі дії. Я не можу це коментувати, це таємниця слідства.

На думку Суманєєва, війна «зняла з людей маски» у Чкаловському. 

— Скажу, що він [Соловйов] був господарем. Але люди кажуть, що він розповідав, що росія тут назавжди. При тому досвіді, який був 2014 року, Донбас, вже 8 років окупований, і таке в нього склалося враження, що вони тут назавжди. Це помилка людини, просто помилка. Як то кажуть, не на ту конячку поставив (сміється).

За словами заступника голови селищної військової адміністрації, Соловйова мав шанс виїхати до підконтрольної території України.

«Йому це пропонувало вище керівництво. Він розумів: якщо він вийде [з окупації], це все залишиться за територією росії, він туди не повернеться. Це мої думки, догадки. Якщо тут референдуми буде. А російські війська вже розповідали, що буде референдум, нас відносять до Балаклійської громади, Куп'янськ — це ж у них вже як Бєлгородська область була», — нагадує Суманєєв.   

— До окупації чи були з боку голови громади заклики проросійські, він це просував? 

— До повномасштабного вторгнення я такого від нього не чув. Пригадую випадок… Перед сесією повинен звучати гімн. Гімну не було. Я йому зробив зауваження. А він: навіщо це треба? Таке було, коли я був депутатом сільради. 2015–2016 рік. Там ще у нас хлопці депутати були, що...  А як так? Має ж гімн грати перед початком сесії. Такого не було. Знову-таки, враховуючи нашу відстань до кордону з рф…. 

Повний випуск подкаста «Особова справа»

Як Чкаловська громада пережила окупацію і де тепер її колишній голова Віктор Соловйов